МАТЮКАЦІЯ ПУБЛІЧНОГО КУЛЬТУРНОГО ПОСТОРУ
Не бійці з передової формують його сьогодні, - а вгодовані кабанці з медійних диванів, а часом і адвокатських офісів.
У час війни ПУБЛІЧНИЙ ефір в Україні заполонився московитським "новоязом" (на відміну від самої Московії, до речі). "Війна", - скажете. Згоден, - але ж реальна війна - вона на передовій, на Зміїному, в окопах і ін. місцях, де бійці не вибирають виразів. Та й не вони сьогодні реально формують публічний простір.
Його формують цілком собі вгодовані кабанці зі студійних "окопів" провладного моно-каналу і інших медійних диванів. Справа звичайно не в місці, де сидить журналіст, а в його культурній якості, в усвідомленні ним свого публічного статусу і ролі. Чомусь репортажі Ю.Бутусова, - чи то з окопу, чи зі студії, - спокійно обходяться без матючого бризкання.
Отже, йдеться про ПУБЛІЧНУ КУЛЬТУРУ. Чи варто матючим харкотінням оббльовувати вишиванку ПУБЛІЧНОЇ КУЛЬТУРИ? Затоптувати межу між Культурою і Безкультур'ям? Нівелювати людей культурних до відсталих маргіналів? Не кажучи вже про те, що матюкація України - один з елементів колонізації московитами нашого народу.
Плутанина й каша тут і в головах декого з адвокатської спільноти. У матеріалі нижче, адвокатеса пропонує закривати очі на публічні матюки зокрема школяра під час останнього дзвоника у контексті щодо країни-агресора. Дожились, що називається.
Війна - брудна річ, її стерильними руками і словами не зробити. Але чи означає це, що ми повинні легалізувати матюки, та ще й дитячі, як елемент ПУБЛІЧНОГО КУЛЬТУРНОГО СЕРЕДОВИЩА? Адже війна закінчиться і українці повернуться до мирного життя у відбудованих оселях. І при цьому у зруйнованій московитськими матюками ПУБЛІЧНІЙ КУЛЬТУРІ? Таке майбутнє готують для нації сьогоднішні культуртрегери?
